Книга О.Барвінського "Значєніє україно-руського народу для Австро-Угорщини"

Нарід руский, друга що до величини сло
вяньска народність, заселює в збитій масї цї
лу східну Галичину аж до долїшнього бігу
Вислока і Сяну на низинї, а на височинї
втискає ся клиновато в західну Галичину аж
до ріки Попраду і до підніжа Татряньских
гір. На Буковинї займають Русини цїлу пів
нічно-західну часть а в північній Угорщинї
всю область, сумежну з рускою частию Гали
чини, в комітатах положених на полуднї Кар
пат. В полудневій Розиї сягає область засе
лена руским народом від берегів Чорного та
Азовского моря аж по Припеть і Есмань (При
току Десни) на півночі і по ріку Дін на схо
дї і ріку Кубань на південнім сходї.
З полїтичного згляду ся область заселе
на Русинами належить до Австриї, Угорщини
і Росиї. В Австро Угорщинї ся область займає
около 85.000 квадратних кільoмeтрiв з рівно
4*із мілїонами Русинів, а в Росиї понад 750.000
квадратних кільoмeтрiв з більше як 28,000.000
населенцями. В переважній части сеї области
являють ся Русини з давен-давна тут яко ту
бильцї і помимо певних нарічевих ріжниць в

мові, ріжнородности звичаїв, обичаїв та стро
їв і надмірного розширеня на згаданих обла
стях як краєвих так і державних, становлять
окрему, однощїльну і самостійну народність
словяньску.

-

Поза тою областию, заселеною в збитій
мacї руским народом, розсїлись Русини в біль
шім або меншім числї в численних оселях
між иншими народностями в суcїдстві руских
областий, а відтак і в досить далеко від ру
ских областий віддалених оселях в европей
скій і азийскій Росиї, в Румунїї, в Зєдинених
Державах, в Канадї і Бразилїї, де знов їх чи
сло доходить до 3 мілїонів, так що загальне
число руского народу можна приняти на
35,000.000.
Правда, що в отcїй етнографічній обла
сти рускій поселились також і инші народно
сти, як: Нїмцї, Мадяри, Румуни (Волохи), По
ляки, Москалї, Вірмени, Жиди і т. д., але в
середних частинах сеї етноґрафічно-рускої об
ласти сягає руске населенє від 80—90°lo, а на
краях сеї области оно все таки ще доходить
до 50—709/o.
І мимо того, що протягом кількох сто
лїть тубильче руске населенє наслїдком пере
селень ріжних народностий було виставлене
на ріжні тяжкі перевороти, все таки липшило
ся оно, з виїмкою малих втрат на заходї, в
посїданю своїх етнографічних областий а роз

ширило свої границї на сходї і південнім
сходї.
Хотяй руский нарід у своїх етнографіч
них пограничних областях стикає ся із суcїд
ними народностями словяньскими як: Поля
ками, Словаками, Білорусами і Великорусами,
все таки задержав він характеристичні при
кмети своєї мови, яко самостійної словяньскої
мови, і творить окремішний лїнґвістичний тип,
котрий вcї ріжнородні на тій великій области
виступаючі наріча лучить в одну суцїльну я
зикову цїлість!
Окрім мови, котра служить певним і не
збитим доказом национальної самостійности
руского народу, відріжняє ся руский етнїчний
тип від суcїдних словяньских народностий
(Біло- і Велико-русів, Поляків і Словаків)
своїми питомими антропольоґічними, психіч
ними і фізичними прикметами і витворив в
собі вже в давнїй давнинї национальну само
сьвідомість, котра запевнила єму супроти вcїх
cycїдних народностий також і национальну
самостійність! *
Та передовcїм визначно виявила ся ріж
ниця межи двома найчисленнїйшими словянь
скими народностями, Москалями (Великору
сами) і Русинами (хибно званими Малоруса
ми). В перших столїтях історичного розвитку
відограла руска народність визначну ролю по
лїтичну і культурну у східнїй Европі.

Читати оригінал