Олександр Барвінський

Олександр Барвінський - державний секретар (міністр) освіти та віросповідань ЗУНР.
Народився в с. Шляхтинці (нині Тернопільського району Тернопільської області) в родині священика. Навчався в Тернопільській гімназії та на філософському факультеті Львівського університету. Викладав у гімназіях Бережан і Тернополя, Тернопільській чоловічій учительській семінарії та Державній учительській семінарії у Львові. Захистив докторат з філології. Брав активну участь у громадсько-політичному житті Галичини, на початку 1880-х рр. разом з братом Володимиром розробляв програму народовського руху, стояв біля витоків газети «Діло». У 1886 р. розпочав видання «Руської історичної бібліотеки», яка містила послідовний виклад української історії від найдавніших часів. Наприкінці 1880-х рр. став головною фігурою в українсько-австрійсько-польських перемовинах, які привели до проголошення т. зв. «нової ери», що мала на меті порозуміння з галицькими поляками. Депутат австрійської Державної Ради (1891–1907) та Галицького Крайового Сейму (1894–1903). Відстоював активну парламентську політику заради осягнення конкретних результатів. У 1896 р. очолив Католицький русько-народний союз (від 1911 р. – Християнсько-суспільна партія). Керував діяльністю Наукового товариства ім. Шевченка (1892–1897), Руського педагогічного товариства (1891–1896), був заступником голови товариства «Просвіта» (1889–1895). Як член Крайової шкільної ради (1899–1918) сприяв запровадженню фонетичного правопису. У 1917 р. призначений довічним членом австрійської Палати панів (верхньої палати парламенту). У 1918–1919 рр. – депутат Української Національної Ради, державний секретар у справах освіти та віросповідань ЗУНР. Після падіння ЗУНР відійшов від політичної діяльності та зосередився на літературознавчих дослідженнях. Помер у Львові, похований на Личаківському цвинтарі.